17 ФАКТІВ ПРО ВАЛЕРІЮ СУПОНЬКІНУ-ЛАГНЮК!

19 березня 2013

Валерія Супонькіна-Лагнюк, керівник зразкового ансамблю «Едельвейс»

1. Кайф життя у неповторності кожної миті. Те що було – це прекрасно, мрії про майбутнє – необхідна річ, але те, що відбувається зараз – найкраще. Я настільки добре це розумію, що інколи, здається, можу відчути це щастя однієї миті ще й на дотик.

2. Іноді, щоб краще зрозуміти малознайому мені людину, я уявляю її маленькою дитиною. Подумки ставлю її в танцклас, і тоді відчуття та розуміння приходять самі по собі.

3. «Едельвейс» – це місце, де життя летить стрімкіше за вітер, проте час дитинства ніби зупинився тут назавжди.

4. Марта Грем якось сказала: «Тіло ніколи не обманює». Тому у танці завжди вириваються назовні почуття-переживання-емоціі-подіі-жести-думки.

5. У нашому колективі працюють лише родичі: мої мама, тато і сестра, мій чоловік і брат чоловіка з дружиною, а далі… настільки близькі родичі, що ближчих і вигадати неможливо, нехай і не по крові.

6. Час летить неймовірно швидко, і, здається, щосекунди пришвидшується. Але саме завдяки цій стрімкості й відкриваються нові можливості. Інколи так шкода сучасних дітей, адже від них життя вимагає дедалі більше. Але водночас і радісно за цю малечу, адже і дає життя їм значно більше.

7. Про нас – «едельвейсівців» – кажуть, що ми всі схожі. І мені дуже подобається постійно перебувати в оточенні красивих дітей і привабливих дорослих. Але риси обличчя, зовнішність, одяг не мають жодного значення. Відкрита душа і шалена енергетика – ось у чому ми однакові.

8. Чомусь більшість людей думають, що закохуватися щодня – це погано. Я от закохуюсь дуже часто і шалено… у свого чоловіка. І це зрозуміло: я щодня різна, та й він не припиняє дивувати.

9. Пролетіло якось незвичайно повз тебе листячко… чи каструля брязнула якось мелодично… або ж музику відчула багатозначно… будь-що може пробудити в моїй душі натхнення. А з цього вже починається складний процес постановки танцю…

10. Коли вночі довго не спиться, я ловлю цей момент і думаю, міркую, завершую усі розпочаті постановки, мрію про те, як це буде виглядати на сцені, осмислюю, надаю форми, а інколи навіть встаю і танцюю. Наступного дня іду в танцклас і… половину з того змінюю…

11. Дуже люблю… подорожувати, спокійно проводити час на березі річки з коханим і нашими дітками… люблю дружні поїздки родиною до моря або ж у гори… люблю в різних країнах відвідувати екскурсії, аквапарки, магазини з цілою ватагою вихованців «Едельвейсу», а це – аж 60 дітей… І в усьому – свій кайф.

12. Дуже не люблю, коли довго не вистачає сил і часу, аби побути наодинці з думками. Адже іноді виникає необхідність «звільнити місце», «винести сміття», «пестити і леліяти» приємні спогади, помріяти врешті-решт. Нехай це буде 15 хвилин під час засинання, але хай буде. Не люблю безладу.

13. Коли вся квартира заповнена квітами – це ознака приємної втоми. Після кожного звітного концерту глядачі та вихованці задаровують прекрасними букетами. А наступний день, наповнений квітковим ароматом, – це, зазвичай, вже початок підготовки до наступного виступу.

14. Натхнення приходить у той момент, коли звільняю голову від зайвих думок. Що з цього вийде – картина, вірш чи танець, залежить від інструменту, який я оберу. Найчастіше роблю вибір на користь мови тіла.

15. Коли чуєш прекрасну музику, яка «взяла за душу», в голові з’являються візуальні образи. Визначившись із мелодією для танцю і поставивши композицію, відчуваєш, як у тілі оживають засвоєні до автоматизму танцювальні комбінації, й музика стає менш важливою. А на сцені, під час виступу, почуття подвоюються, і душа знову розкривається на повну.

16. Мої перші учні вже закінчили школу. За 5, 7, 9 років приростаєш до них душею, відчуваєш кожен погляд і відгадуєш думки. Вони дійсно стають рідними.

17. Досі обожнюю свята, як у дитинстві. А ще більше – очікування їх. Мій чоловік Тарас і синочок Нікіта (донечка Поліна поки тільки спостерігає) часто влаштовують різні сюрпризи: прикрашають усю кухню сердечками, готують незвичайні сніданки з «посмішками» або ж організовують культурну програму на весь день… А найцінніше, коли свято приходить у дім звичайної буденної пори.

Дякую Богу, родині, «Едельвейсу»…

Валерія Супонькіна-Лагнюк

За матеріалами книги “Едельвейс. Життя вирує!”