СОРОК РОКІВ СВЯТА!

16 березня 2013

Не інакше як святом називає свою роботу в мистецькому об’єднанні «Едельвейс» його засновниця Людмила Супонькіна

Мистецьке об’єднання «Едельвейс» уже давно і заслужено є перлиною нашого міста. Адже «Едельвейс» сьогодні – це своєрідна школа хореографії зі своїми виховними, викладацькими та балетмейстерськими традиціями. Навчаються в цьому об’єднанні більш як півтисячі дітей з Рівного та області. І всі вони займаються хореографією під керівництвом засновниці та незмінного керівника ансамблю «Едельвейс», заслуженого працівника культури України, кавалера ордена княгині Ольги ІІІ ступеня Людмили Супонькіної. Днями її відзначили у престижному рейтингу «Жінка року» в номінації «Жінки – працівники культури, творчих професій».

Відтак ми вирішили познайомити наших читачів із цією непересічною особистістю. Але до бесіди запросили не героїню розповіді, а її доньок – Олену і Валерію. Вони й повідали нашому кореспондентові, як Людмила Супонькіна, долаючи недуг, почала займатися танцями, чому сім’я переїхала до Рівного з-за кордону та яка приємна звичка є у їхньої матері.

– Так сталося, що через помилку лікарів, з’явившись на світ абсолютно здоровою дитиною, мама до трьох років не могла ходити через перелом хребта. Але у чотири роки завдяки спеціальним вправам і урокам хореографії вона вже бігала, стрибала і навіть виконувала акробатичні рухи, які були не під силу навіть дітям зі здоровою спиною. Тоді це виглядало справжнім дивом! – розповіла Олена.

Першими глядачами маленької Людмили Супонькіної були її батьки.

– Вечорами мама влаштовувала для них концерти: співала, декламувала вірші і, звичайно, танцювала – як могла… Вже тоді, у зовсім юному віці, вона зрозуміла, що народжена для сцени. Відтак після закінчення школи навіть не задавалася питанням куди піти вчитися, адже чітко знала чим хоче займатися і ким хоче бути.

Тож в інституті Людмила Супонькіна не просто вчилася, а ще й викладала хореографію для студентів фізико-математичного факультету. Саме тоді народилися її перші постановки.

– Мама розповідала, що тоді виступати доводилося дуже часто. Бо вона не лише танцювала, а й співала і грала в аматорському театрі. Сцена для неї дарувала щастя, вибух емоцій, можливість спілкуватися з людьми. І чим більше людей було в залі, тим більше вона, як то кажуть, розквітала на сцені, – повідала Олена.

До Рівного Людмила Супонькіна приїхала із сім’єю в 1989 році з Німеччини. Її чоловік, Сергій, був військовим, отож за розподілом Супонькіни потрапили саме до нашого міста.

– На той час у німецькому місті Мерзебург мама вже п’ять років очолювала хореографічний колектив, котрий мав декілька концертних програм. Приїхавши до Рівного, вона обійшла всі існуючі на той час танцювальні колективи, аби з’ясувати смаки рівненської публіки, – перейняла естафету розповіді Валерія. – У цей час вона саме влаштувалася в палац культури «Хімік», де створила новий колектив. Його учасників мама навчала сучасним танцям і вправам з аеробіки. Спочатку він називався «Еліксир-С», а потім набув звичної нині назви «Едельвейс». Тоді мало хто вірив, що з дорослих непідготовлених хлопців і дівчат можна виховати достойних танцівників. Але вже у 1991 році її ансамбль мав потужну концертну програму і налічував близько 200 учасників!

Музика і танці стали невід’ємною частиною життя Людмили Супонькіної.

– Якогось дня після занять вона сказала діткам, що завтра свято, ніхто не працює, тому й уроків танцю не буде. Тоді одна дівчинка запитала: «А хіба танцювати – це робота?» Тому ось уже близько сорока років робота для неї не інакше як свято. Щирі посмішки дітей, відданість вихованців та їх батьків дарують їй сили, здоров’я і молодість, – стверджує Валерія.

Людмила Супонькіна дуже любить подорожувати, ніколи не стомлюється в дорозі. Любить влітку відпочивати біля моря, а в інші поки року – в Карпатах. А ще вона любить дарувати подарунки близьким та рідним.

– Ця звичка передалась їй від дідуся. Коли мама була маленькою, він завжди повертався з роботи з подаруночком «від зайчика». Зазвичай це були якість солодощі: печиво, вафлі, цукерки. Тоді мама справді вірила в існування цього «чудо-зайчика» й дивувалася, звідки ж він знає, що тут живе хороша і слухняна дівчинка, – посміхаючись, розповідає Валерія. – Тепер мама завжди безпомилково без будь-якої примірки купує речі нам з Оленою, онукам, хрещеникам. Каже, що це приносить їй більше задоволення, аніж покупки для себе. І взагалі: з мамою ми можемо говорити на будь-яку тему, ділитися найсокровеннішими таємницями і втілювати в життя найкреативніші задуми. Тому що вона не лише успішна жінка, професіонал своєї справи, а й чудова мати. І не лише для нас, а й для нашої великої родини – мистецького об’єднання «Едельвейс».

Спілкувався Олександр ПОЛІЩУК, ГАЗЕТА “7 ДНІВ”