РАНКОВА ЗІРКА. АБО… ЯК УСЕ ПОЧИНАЛОСЯ!

17 січня 2013

Одного тихого погожого осіннього ранку до Рівного із далекого німецького міста Мерзебурга за військовим розподілом приїхала молода сім?я… Привабливий офіцер, років 35-ти, ефектна красуня-брюнетка – його дружина і дві милі дівчинки… То був 1989 рік…

У Німеччині родина полишила власний хореографічний колектив, який успішно існував там упродовж п’яти років, мав кілька концертних програм і величезний набір сценічних костюмів. А тут, у Рівному, довелося все починати з чистого аркуша… Та це не спинило подружжя. Адже вони – Сергій та Людмила Супонькіни!

Людмила Петрівна обійшла всі існуючі на той час танцювальні колективи міста, аби зрозуміти, що саме буде цікавим та новим для рівненської публіки. А на роботу вирішила влаштовуватися до Будинку культури «Хімік», тому що… місцевість довкола сподобалася! Там жінку зустріли без особливого захоплення, сказавши, що в них уже є видатний ансамбль народного танцю – «Криниченька» під керівництвом Миколи Яковенка, і порадили створити колектив, заняття в якому будуть… платні. Так Людмила Супонькіна почала працювати в «Хіміку». Уроки проводили в холі будинку культури, оскільки танцювальні зали були закріплені за Народним ансамблем. Молодь заохочували до навчання сучасними хореографічними постановками і вправами з аеробіки, які допомагали виправити поставу, сформувати фігуру та підкачати м’язи майбутніх танцівників. До кінця місяця у групі Людмили Петрівни було 120 дітей!

Рівняни приходили на концерти колективу із неабияким інтересом, а поверталися – із щирим захопленням! Проте майже ніхто не вірив, що з дорослих не підготовлених дівчат і хлопців можна виховати достойних танцівників. Тому Людмила Супонькіна додатково організувала ще й гурток для дітей 6-7 років у залі нинішнього Національного університету водного господарства і природокористування. Своїм маленьким вихованцям Людмила Петрівна викладала основи класичного танцю й вивчала з ними складні хореографічні постановки!

У 1991 році ансамбль, який тоді називався «Еліксир-С», вже мав масштабну концертну програму й складався із понад 200 учасників. Тож цілком закономірно, що саме в цей період Сергій Супонькін загорівся ідеєю, яка тоді видавалася божевільною, – підкорити сцену телевізійного проекту, що транслювався у всіх країнах СНД, «Ранкова зірка». Сергій Гнатович вірив, що ансамбль, у якому займаються і його доньки, зможе пройти відбірковий тур і потрапити до Москви. Але… на полицях студії популярної телепрограми лежали десятки тисяч відеокасет із записами виступів хореографічних колективів… Тому, щоб вийти на московську сцену, треба було вигадати щось нереальне!

І подружжя Супонькіних зробило це! Сергій Гнатович, витративши всю офіцерську зарплатню, придбав квиток на літак до Москви для своєї дружини. А Людмила Петрівна зуміла не просто потрапити в «Останкіно», але й передати відеокасету особисто в руки директору «Ранкової зірки» Олександру Морозову!

Відповідь прийшла аж через два місяці. З детальною рецензією знаменитого хореографа проекту Олени Баришнікової. У листі «Еліксир-С» запрошували на зйомку! Проте поставили три умови: скоротити композицію, створити яскраві сценічні костюми і… забрати з номеру дорослих танцівниць, залишивши тільки найменшеньку солістку – Валерію Супонькіну… Шестирічна дівчинка займалася хореографією з двох рочків, а тому помітно виділялася серед інших учасників…

Музику для постановки скоротили на радіо. Тканину для нових костюмів по клаптику назбирали на ринку, і вдома власноруч Людмила Супонькіна пошила для дітей сценічне вбрання. Але виконати третю умову для Людмили Петрівни було неприпустимо! Жінка вмовила Сергія Гнатовича за власні кошти придбати плацкартні квитки до Москви всім учасникам колективу, і в точно вказаний у листі час танцівники ансамблю «Еліксир-С» з лівої ноги – на щастя! – переступили поріг Палацу Радянської армії!

Дев’ять телевізійних камер, кран, надзвичайне звукове і світлове забезпечення, декорації, телеекран, димові машини і зал на кілька тисяч місць! Масштаби вражали! Напруження було настільки великим, що нерви дівчаток, яким було лише по 13-14 років, не витримували, організм давав збій. Танцюристи, які ще не мали достатньо досвіду й займалися хореографією лише третій рік, вперше вийшли на професійну сцену. Та ще й яку! Тут виступали Валерій Леонтьєв та Олег Газманов. І, звісно, кумир мільйонів глядачів – ведучий програми «Ранкова зірка» Юрій Ніколаєв!

Репетицію проводила сама Олена Баришнікова, головний хореограф проекту, однією з умов якої Людмила Супонькіна так безжально знехтувала. Через хвилювання дітей відтворити постановку вдалося лише з третього разу… Усі затамували подих в очікуванні… «Ви безстрашна і вперта жінка. Але Ви дуже любите своїх вихованців, тож налаштуйте дітей, аби вони не боялися і не зупинилися посеред номеру під час виступу», – сказала пані Олена з посмішкою. Репетицію продовжили в коридорі готелю. Вона тривала до пізнього вечора… А далі – переживання, тривоги, думки, емоції і… безсонна ніч…

«Коли увімкнулася фонограма, – пригадує Людмила Петрівна, – і публіка притихла, мені здалося, що серце розірветься. Але одразу після виходу Валерії, яка на тій сцені здавалася не просто маленькою, а крихітною, глядацька зала вибухнула оплесками. Я відчула, що це – найголовніша перемога. Перемога над собою!». Журі поставило ансамблю «Еліксир-С» усі п’ятірки! Так рівненський колектив із однієї шістнадцятої потрапив до однієї восьмої фіналу.

До чвертьфіналу команду вивела маленька Валерія Супонькіна, яка на сцені «Ранкової зірки», дотанцювавши вивчену програму, імпровізовано завершила виступ несподіваним стрибком і шпагатом! Це стало сюрпризом навіть для мами дівчинки – Людмили Петрівни, яка була постановником номеру. Шквал овацій, найвищі бали і рівняни продовжують впевнено йти до перемоги!

Костюми й надалі шили вручну в однокімнатній квартирі сім?ї Супонькіних. Самі ж декорували їх бісером та пайєтками. Для виступу у чвертьфіналі готували східний танець. Родзинкою номеру стала акробатична зв’язка у виконанні Валерії на дерев’яній дошці, яку тримали дорослі дівчата-танцівниці. Це зараз акробатичні і навіть циркові елементи в хореографії – справа звична. А тоді – 1992 року – на пострадянському просторі це було щось нове і вражаюче. До того ж східні мотиви в музиці для участі в шоу зміксували з популярним у той час репом. Це привернуло увагу всіх знаменитих членів журі, а особливо Юрія Лємоха, соліста гурту «Кар-мен». І знову – впевнена перемога!

До супер-фіналу ансамбль «Еліксир-С» Юрій Ніколаєв запросив особисто! У концерті переможців 1992-1993 років колектив представив композицію «Чепурненька». «Коли відбулася остання зйомка, – розповідає Валерія Супонькіна, – я вигукнула: «Ура! Мамо, нарешті розпочнеться нормальне життя!». Адже для маленької дівчинки це було справді велике випробування. Ми працювали настільки інтенсивно, що однієї ночі уві сні я стрибнула з ліжка вниз головою, а, піднімаючись, витягнула руку вгору так, ніби щойно виконала один із акробатичних елементів!.. Надзвичайно багато спогадів лишилося з того періоду… І один із найяскравіших – репетиція фінального концерту. На сцену проекту «Ранкова зірка», де стояли переможці всього року, піднявся Юрій Ніколаєв. Він підійшов до мене, галантно став на коліно, поцілував мені руку і сказав: «Госпожа Супонькина, мы очень рады приветствовать Вас на этой сцене!». Це незабутні враження з дитинства…»

1996 року танцювальний колектив Людмили Супонькіної брав участь у телевізійному конкурсі «Ранкова зірка» вдруге! І знову успіх! Проте цього разу на сцені московського проекту тріумфував уже не «Еліксир-С», а Зразковий ансамбль сучасного танцю «Едельвейс»!

Валерія Супонькіна-Лагнюк, Олена Гаврилюк. За матеріалами книги «Едельвейс. Життя вирує!»